Ми п’ємо вино, й п’яніють вікна
У сусідськім домі, і на те
Ти шепочеш: «Хай же буде вічна
Ця маленька мерехтлива свічка –
Зіронька, що в наших снах цвіте…»
Ми п’ємо вино й щоразу швидше
Невгамовні оберти Землі,
За шибками рвійний вітер свище,
А дніпровська хвиля – вище й вище.
І лиш кіт муркоче. Розімлів.
Дна не видно. Повна чара шлюбна.
Ми п’ємо... О, верховино втіх!
«Милий мій…» «Моя кохана, люба…»
Щастя плаче? Чи сміється згуба?..
П’єш у мене з губ, а я – з твоїх.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Доколе смоковницы ветвь... - Ирина Иванченко смоковницы распустили свои почки,
и виноградные лозы,расцветая, издают
благовоние. Встань, возлюбленная моя,
прекрасная моя, выйди!
Голубица моя в ущелье скалы под
кровом утеса! Покажи мне лице твое,
дай мне услышать голос твой, потому
что голос твой сладок и лице твое
приятно. (Песн.2:13-14)
